Вітчизняні ЗМІ, вочевидь, проігнорують дев’яту річницю вуличних боїв, які відбулися в Одесі 2 травня 2014 року, які поставили крапку на міфі про окремішність і пресловутий російський дух Одеси. Інтерес до цих подій всередині України невпинно згасав упродовж усіх цих років і, попри зусилля російської пропаганди щороку підігрівати інтерес до них, зійшов таки нанівець, попри те, що російська пропаганда не полишає спроб знову розіграти цю заяложену карту напередодні 2 травня.
Днями був винесений вирок одіозному колишньому заступникові начальника ГУ УМВС в Одеській області Дмитру Фучеджи. Суд не лише визнав його винуватим за кількома статтями Кримінального кодексу, а й викрив схему його співучасті у спецоперації з повалення конституційного ладу на Одещині. Судячи з опублікованих матеріалів судового засідання, своєї черги очікують ще кілька колишніх силовиків. Втім, ця подія не набула бодай відчутного резонансу. Врешті-решт, на роль головного злодія Фучеджи не тягне, адже головний злочин явно планувався не ним, а російськими спецслужбами і, вочевидь, за сприяння набагато більш впливових фігур в Україні. Більшість пов’язаних з подіями того дня злочинів, як-от співучасть в організації заворушень представників українських політичних партій і олігархічних кіл, чи умисно, чи внаслідок загальної деградації правоохоронної системи України залишилися поза межами уваги слідства, термін давності багатьох з них вже сплив або спливає невдовзі.
Починаючи власне розслідування подій, що сталися 2 травня 2014 року, учасники “Групи 2 травня” зауважували значний ступінь недовіри українського суспільства до правоохоронних органів і основним своїм завданням бачили контроль за належним виконанням ними професійних обов’язків. Ми усвідомлювали, що росіяни не змарнують шансу використати обставини на власну користь. Проте, ми гадки не мали, що будемо вимушені сам на сам битися з усією машиною гібридної війни, спростовуючи силу-силенну генерованої нею брехні.
Так, пожежу в будинку на Куликовому полі практично всі російські ЗМІ подавали як єдину подію, що сталася в Одесі 2 травня 2014. На догоду цій версії були навіть проігноровані шестеро жертв сутичок на Грецькій площі, що передували подіям на Куликовому полі: Іванов і Бірюков (бік Євромайдана), Жульков, Петров, Яворський, Лосінський (проросійські сили). Всі вони зазнали смертельних поранень від вогнепальної зброї. Нам із колегами вдалося відновити похвилинну хронологію подій усього дня 2 травня і опублікувати її 26 червня 2014 року.
Вночі з 2 на 3 травня центральні російські телеканали оприлюднили чільну версію подій, якої вони дотримуються і досі, мовляв, будівля на Куликовому полі була оточена і підпалена євромайданівцями, які перешкоджали людям зсередини рятуватися від вогню. Така версія подій спростована 8 липня 2014 року проведеною “Групою” пожежно-технічною експертизою, яка встановила всі вогнища пожежі і причини загоряння будівлі. Крім того, експерти групи виявили заздалегідь облаштовані в Будинку профспілок снайперські точки, встановили сектори обстрілу кожної з них, зібрали докази ведення зсередини вогню стрілецькою зброєю, знайшли постраждалих від вогнепальної зброї на площі перед Будинком профспілок, оприлюднили систематизовані і нередаговані відео- і фотодокази рятування євромайданівцями людей з палаючої будівлі.
23 травня 2014 року російський міністр закордонних справ Сергій Лавров звинуватив Україну у застосуванні хімічної зброї масового ураження під час штурму будівлі на Куликовому полі. Російське “Военное обозрение” 14 червня 2014 року опублікувало як нібито доведений факт, що у приміщенні Будинку профспілок застосовувалися фосфорні боєприпаси. 19 травня 2014 року тодішній заступник міністра внутрішніх справ України Віталій Сакал ще до отримання офіційних висновків судово-медичних експертиз заявив, що жертви пожежі на Куликовому полі отримали різного ступеню отруєння хлороформом або продуктами його термічного розкладу, зокрема, фосгеном. Ці версії були обґрунтовано відкинуті нами 2 липня 2014 року. У плині подальшого розслідування і встановлення деталей пригоди з’явилися додаткові докази нашої правоти.
24 червня 2014 року відомий кардіохірург Борис Тодуров заявив “Бульвару Гордона”, що в приміщенні Будинку профспілок якась із сторін застосувала спеціальний газ “заснований на карфентанілі”, що знаходиться на озброєнні спецслужб. Ця заява була спростована 21 вересня 2014 року. На той час нами були встановлені причини смерті всіх постраждалих 2 травня, місця, визначені місця розташування всіх жертв на момент смерті, реконструйовані їхні останні дії.
Вночі 3 травня 2014 року телекомпанія ТСН оприлюднила матеріал, передрукований низкою інших центральних ЗМІ, нібито більшість із тих, хто загинув на Куликовому полі, були або росіянами, або громадянами так званої ПМР. На 5 травня того ж року було встановлено громадянство і імена більшості постраждалих. Станом на 20 травня 2014 року “Групою” був опублікований повний список загиблих в результаті сутичок того дня. Всі вони мали українське громадянство і всі зареєстровані за місцем проживання в Одесі та передмістях, крім двох мешканців сусідніх областей.
Як бачите, нам з колегами судилося боротися не лише із чутками і плітками, вкинутими у суспільство щедрою рукою російської пропаганди. Довелося дезавуювати, зокрема, заяви МВС та Генеральної прокуратури України, низки українських політиків, які робили нерозважливі, а подекуди і абсолютно брехливі заяви. На превеликий жаль, Висновки “Групи 2 травня”, які ми публікували і доповнювали впродовж майже п’яти років і які лягли в основу офіційних документів міжнародних організацій, досі ніким не спростовані.
Втім, цей епізод російсько-української війни вже відійшов до історії і втратив гостроту актуальності. Його конспірологічна частина залишилася хіба що для внутрішнього російського вжитку. Сталося те, до чого я закликав впродовж усіх попередніх років: розслідувати скоєні під час заворушень кримінальні злочини, а соціально-політичний аналіз тих подій залишити історикам.
Страшні потрясіння, які випали на долю нашого народу внаслідок підступного російського вторгнення, роблять недоречними будь-які дискусії на тему 2 травня і заклики до діалогу з тими, хто виходив на одеські вулиці під російським триколором чи кривавим радянським стягом. Сьогодні навряд чи хтось, бодай мінімально обізнаний про перебіг тих подій, може назвати їх інакше ніж невдалим збройним заколотом з метою повалення конституційної влади і встановлення маріонеткового кремлівського режиму, і бути при цьому щирим.
Це було ясно і дев’ять років тому, хоча і однозначно не артикульовано у матеріалах журналістського розслідування “Групи 2 травня”. Уникати такого формулювання у офіційних документах групи було вимогою представників численних міжнародних інституцій, зокрема і таких авторитетних, як ООН і Рада Європи. На жаль, вони не припинили ганебної практики закликати жертву до примирення з насильником. Так, під час останнього засідання Радбезу ООН під час обговорення питання страт військовополонених, до яких регулярно вдаються російські загарбники на території України, речниця Верховного комісара ООН з прав людини Равіна Шамдасані знайшла можливим спрямувати заклик утримуватися від подібних дій, зокрема, і до української сторони. Не важко здогадатися, що цей вчинок пані Шамдасані на повну буде використаний російськими пропагандистами в якості доказів “звірств бандерівців”. Так само як свого часу цинічно зверхні звіти спостерігачів ОБСЄ і ООН про заколот 2 травня легалізували надання кремлівським посіпакам інформаційних майданчиків для розповсюдження міфів про “Одеську Хатинь”.
Немає коментарів:
Дописати коментар