Нікчемно формально, по суті — аморально

Так оцінив спробу Верховної Ради створити Тимчасову слідчу комісію з подій 2 травня 2014 р член "Групи 2 травня" Володимир Саркісян. Ось що він написав на своєму сайті: "Верховна Рада України не проголосувала за створення тимчасової слідчої комісії по подіям 2 травня 2014.в Одесі. 

Депутати навіть побилися з цього приводу. Але мотивом бійки між фракціями “За життя” та “Слуги народу” був лише персональний склад ТСК, що запропонований Миколою Скориком. Так звана монобільшість вважає, що її представники мають більше прав очолити парламентське розслідування, ніж колишній голова Одеської ОДА. Скорика також вважають безпосередньо причетним до створення передумов тодішніх подій. Однак, депутати впевнені, що розслідування масових заворушень і пов’язаних з ними злочинів, що були вчинені посадовими особами силових структур, знаходиться в їхній компетенції. 
Хоча, це явно не так.

Не вийти на самого себе

Втручання тимчасової слідчої комісії у досудове слідство, залучення її членів у якості учасників кримінального провадження жодним чином не оговорено у Кримінальному процесуальному кодексі України. Ба більше, перелік учасників провадження встановлений цим кодексом вичерпно. З іншого боку, Регламент Верховної Ради України у частині, що стосується ТСК, також не наділяє народних депутатів особливими повноваженнями у кримінальному провадженні. Жодного іншого чинного документа, що унормовував би діяльність ТСК наразі немає, отже, голосуючи за створення комісії, депутати не надають своїм колегам додаткових прав, не притаманних пересічному нардепові. 
Згідно із ч. 3 ст.87 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”, до складу тимчасової слідчої комісії не може входити депутат, “у якого в разі обрання виникне реальний чи потенційний конфлікт інтересів з питань, для розслідування яких утворюється вказана комісія”. Заворушення 2 травня 2014 року в Одесі відбулися не на порожньому місці. Їм передувала ціла низка подій, зокрема, силове розігнання наметового містечка Євромайдану 25 листопада 2013, заклик тодішнього голови Одеської ОДА до одеситів “захистити будівлю облдержадміністрації від прибулих, чужих бойовиків” та барикадування входів до неї 25 січня 2014, побиття під стінами ОДА активістів і журналістів 19 лютого 2014 і, нарешті, спроба примусити за підтримки бойовиків “Антимайдану” обласну раду проголосити чергову “народну республіку”. До всіх цих подій Микола Скорик або причетний, або брав у них безпосередню участь, або виступав як головна дійова особа. 
Завдання, що ставив перед собою пан Скорик, амбітні: “Визначити основним завданням Тимчасової слідчої комісії розслідування обставин виникнення та розвитку подій під час масових заворушень, в тому числі: причини, які сприяли їх виникненню та розвитку; організаторів, підбурювачів, пособників та виконавців вчинених під час масових заворушень противоправних (так у тексті) діянь; наявності попередньої змови щодо вчинення противоправних діянь під час масових заворушень; нанесення тілесних ушкоджень, в тому числі зі смертельними наслідками; дотримання законодавства під час організації проведення масових заходів 2 травня 2014 року; правомірності дій і дотримання законодавства співробітниками правоохоронних органів під час масових заворушень”, — сказано у поданому ним проекті Постанови.
Жартують, що у слідстві головне — це не вийти на самого себе. Насправді, головне — очолити розслідування щодо себе. Тоді можна не лише переписати українську історію, за влучним коментарем народного депутата Андрія Парубія, а й мобілізувати власний електорат напередодні місцевих виборів.

Добре забуте старе

Досвід ТСК, що була утворена 13 травня 2014 Постановою ВРУ за № 1264-VII  і звітувала про роботу 8 вересня того ж року, мав би чомусь і навчити депутатів. Ця комісія на чолі з Антоном Кіссе теж узялася за ”розслідування фактів загибелі громадян у містах Одесі, Маріуполі, а також в інших містах Донецької та Луганської областей України”  з метою “одержання повної та достовірної інформації щодо обставин масових вбивств мирних громадян у містах Одесі, Маріуполі, а також в інших містах Донецької та Луганської областей”.

Тодішня комісія дійсно зустрілася з кільканадцятю посадовцями, слідчою групою, журналістами тощо. Навіть для чогось ознайомилася з актами судово-медичних експертиз тіл загиблих. Після цього, до речі, стався виток на загал експертних висновків. Причому, він був опублікований без належним чином прихованих імен загиблих і на замаскованому під неіснуючу міжнародну правозахисну організацію ресурсі. Результатом роботи ТСК став багатосторінковий звіт, суть якого можна викласти одним реченням: “Ми тут законспектували повідомлення преси, додали трохи політичних звинувачень у бік постмайданної влади, — їсти подано”. 
Втім, певної мети тодішня слідча комісія таки досягла. У звіті згаданий і маже цілком процитований цікавий документ — власноручні свідчення колишнього начальника УМВС України в Одеській області Дмитра Фучеджи, що нібито надійшли на адресу ТСК. Сам полковник Фучеджи на той момент переховувався від органів влади на території так званої ПМР. Він і наразі не знятий з розшукового обліку СБУ в Одеській області. Цей папірець, вилучений без  дотримання процесуальних норм, був включений до звіту ТСК без бодай мінімальної перевірки на автентичність та справжність викладених у ньому обставин. Без жодної оцінки і коментаря. Депутатам верховної Ради VII скликання вистачило розсудливості не проголосувати за звіт цілком і, зокрема, за легітимізацію “показів” Фучеджи. Згодом про них забули. Що саме збирається “освятити” шляхом голосування у Верховній Раді нова ТСК?

З розслідування кожуха не пошиєш

Чи залишилися якісь білі плями у справі 2 травня після шести з половиною років розслідування? Безумовно, так. Слідство досі не озвучило імена організаторів і замовників заворушень, джерела фінансування активу проросійських сил, ступінь причетності тодішніх і нинішніх можновладців до злочину. Відсутня офіційна інформація про причини смерті кожного із загиблих, яку можна було б перевірити і припинити нарешті спекуляції навколо якихось незалежних експертиз силами зарубіжних фахівців. Дотепер уникають покарання посадові особи, дії яких впродовж 2-4 травня призвели до тяжких наслідків. Строки давності по інкримінованим їм злочинам неупинно спливають. Низка безпосередніх виконавців злочину або уникнули відповідальності, будучи тихцем обміняними на полонених українських військових, або виправдані судом внаслідок недостатньої доказової бази досудового слідства. 
Крапка у справі 2 травня не поставлена й досі, і вона ще довго буде невичерпним джерелом для російської пропаганди і живильним ґрунтом для антиукраїнських сил всередині країни. Цього могло б і не статися, якби слідство мало змогу бодай допитати причетних до тих подій осіб, що сьогодні або переховуються від органів правосуддя, як-от Дмитро Фучеджи або Володимир Боделан, або надійно захищені статусом народного депутата. Після передачі провадження по факту масових заворушень до слідчого управління ГУНП в Одеській області у січні 2016 року, одеські детективи наразилися на цю проблему. За допомогою “Групи 2 травня” слідство звернулося до всіх можновладців, яких не мало законного права викликати повісткою на допит, з проханням надати свідчення за власним бажанням. Однак, на цей заклик відгукнувся лише народний депутат Олексій Гончаренко. 
Бозна, що заважало Миколі Скорику ще три роки тому з’явитися на допит і викласти всі свої звинувачення і підозри слідчому. Що заважало йому і його соратникам щомісяця писати депутатські звернення до ГПУ, МВС та СБУ, контролювати в межах повноважень народного депутата законність та перебіг слідства, замість того, щоб організовувати на Куликовому полі регулярні танці на кістках своїх симпатиків кожної річниці подій? Певно, ті ж самі аргументи, що й сьогодні: хіба знаєш, що слідчий нариє? Навіть якщо не нариє, то з об’єктивного розслідування шуба не гріє, а от гальванізувати власний в’ялий електорат дедалі важче. І тут шоковий ефект 2 травня ще довго ставатиме у нагоді неперебірливому нардепові.
Справа про масові заворушення 2 травня 2014 року потребує фахового розслідування в рамках кримінального провадження. Слідству конче бракує публічності, але публічності неангажованої. ТСК Верховної Ради , незалежно від персонального складу,  за своєю природою не може бути ані фаховою, ані неупередженою. Це лише забавка для одних і майданчик для політичного гендлярства для інших. І перше, і друге — аморально по суті.

Володимир Саркісян